Кисилин – маленьке село у Волинській області сучасної України, старожили якого були свідками Другої світової війни. Вони досі пам’ятають окупацію радянських та німецьких режимів.

У 20-х – 30-х роках ХХ століття Кисилин являв собою доволі розвинуте містечко, важливою економічною складовою якого був єврейський штетл. Перед початком Другої світової війни у містечку мирно проживали 48 українських, 57 польських та 61 єврейських родин. Міжконфесійних конфліктів не було. У Кисилині діяли православний храм, католицький костел та синагога. Розвивалось підприємництво та торгівля, функціонувало чимало магазинів та сільських ярмарків.

Загалом село Кисилин є показовим прикладом того, як маленька громада прикордонного регіону реагувала на зміну політичних режимів. Кожен з мешканців села самостійно вибрав лінію поведінки: дехто співпрацював з новими органами влади, дехто боровся та воював проти них. Та набагато важливіше, що місцеві мешканці просто намагалися пристосувати своє життя до нових обставин в умовах військових дій.

Особливої уваги заслуговують події, повʼязані з масовим вбивством мирного населення на території Кисилина: винищення єврейської громади під час Голокосту та міжетнічний україно-польський конфлікт у 1943 р за участі українських воєнізованих формувань.

Голокост у Кисилині

26 червня 1941 року солдати 6-ї німецької армії окупували Кисилин. У липні – серпні 1941 року село підпорядковувалося владі німецького військового штабу, який згодом призначив старосту села та сформував поліцію з місцевих українських мешканців. Після вересня 1941 року, влада перейшла до німецької цивільної адміністрації. Упродовж літа та осені 1941 року, німецька влада проводила серію антиєврейських і антибільшовицьких акцій у Кисилині.  Під час першої акції 19 серпня 1941 року вбито двох місцевих українців − членів радянського комсомольського руху, та 48 євреїв. 1 листопада 1941 р. в Кисилині було створене гетто, до якого зігнали не лише кисилинські єврейські родини, а й  привезли єврейське населення з  навколишніх сіл. 15 серпня 1942 р. розпочалися масові розстріли євреїв в Кисилині. Загалом було вбито близько 500-550 осіб і лише двадцятьом вдалось врятувати своє життя. Вони або виїхали раніше з містечка, або переховувались під час Голокосту у навколишніх лісах чи у мешканців сусідніх сіл. Ці вбивства поклали край багатовіковій історії єврейської громади Кисилина.

Окрім єврейських жертв переслідувань та знущань зазнало і ромське населення краю. Після акції винищення євреїв, через кілька днів, поблизу масового захоронення жертв Голокосту, були розстріляні роми. Точне число вбитих встановити неможливо. Дослідники називають близько 20-30 осіб, які можуть вміститись на двох кібітках. Це була кочова спільнота, яка зупинилась незадовго поблизу Кисилина. До сьогодні залишається невідомим точне місце захоронень ромів.

Етнічні чистки і доля польського населення

Перехід влітку 1941 року локальної адміністрації і поліції під контроль українців сприяв загостренню міжетнічних суперечок у Кисилині. Втім, справжня ескалація відбулась у 1943 році з активізацією діяльності Української повстанської армії (УПА), що контролювалась Організацією українських націоналістів (ОУН-Б). У лютому-березні 1943 провід УПА на Волині розпочала так звану «антипольську акцію», тактичною метою якої було «очищення терену» від цивільної польської людності і, таким чином, позбавлення польської армії бази підтримки у майбутній війні за створення незалежної України.

Польські мешканці Кисилина стала жертвою ескалації 1943–1944 років. 11 липня 1943 року близько 180 римо-католиків містечка та навколишніх сіл, які зібрались на службу у кисилинському костелі кармелітів, були атаковані загоном УПА. За даними польських дослідників Владислава і Еви Сємашків, які спираються передусім на спогади вцілілих поляків, у той день загинуло близько 90 осіб. Натомість, деякі українські історики називають не більше 40 загиблих. Окремі українські родини переховували у себе вцілілих, проте більшість поляків, побоюючись за власне життя, залишили Кисилин у наступні дні після нападу. Таким чином, у результаті етнічних чисток і вимушеної еміграції до кінця війни польська громада Кисилина припинила своє існування.

Спадщина, пам’ять і відповідальність

Оглядову екскурсію для студентів та студенток з Німеччини та України у Кисилині проводили місцеві експерти та експертки, які вже протягом тривалого часу досліджують історію регіону, працюють із політикою пам’яті, збирають усні історії місцевих мешканців та мешканок, а також намагаються залучати до роботи з історією школярів.

Одними з найстаріших будівель Кисилина є костел та монастир римо-католицького чернечого ордену кармеліток. У келіях монастиря ще у 1614 році розташовувалась аріанська школа, яка у 1634 р.  отримала статус академії. У 1720 року поруч було побудовано костел Петра і Павла. У роки Першої світової війни костел зазнав значних руйнування, але був відбудований у 1930-ті роки.

У липні 1943 року внаслідок нападу загону УПА  будівля костелу знову постраждала і більше не відбудовувалась. У 1945 році приміщення храму переобладнали у цех з переробки олії з льону та коноплі. Зараз він у напіврозваленому стані: без вікон та даху, всередині вже поросли дерева. Проте старші люди села згадують, як відбувалися церковні богослужіння римо-католиків, а також пам’ятають, пов’язані з будівлею, липневі події 1943 року. 

Поруч із костелом є поховання поляків, які загинули під час трагічних подій 1943 року. Меморіал «Братська могила поляків» складається із двох частин, що були встановлені 1991 року. Головна стела  із написом «Тут поховані громадяни польської національності, які трагічно загинули 11 липня 1943 року». Бокові стели зі іменами загиблих, були встановлені пізніше.

Буквально за кількадесят метрів від місця польських поховань стоїть пам’ятник українцям та євреям. Принаймні це стає зрозуміло із напису на ньому: «Тут поховано Базюк К.Я. та Козачука М.А. та 48 громадян єврейської національності, які загинули 19 серпня 1941 р.» Костянтин Базюк – це батько Галини Ковтонюк, однієї з наших респонденток у Кисилині.

Далі, між селами, серед поля, знаходиться меморіал жертвам Голокосту. Меморіал був відкритий 29 червня 2015 році у рамках програми «Захист та меморіалізація місць масових поховань євреїв періоду Другої світової війни Захистимо пам'ять». У цьому пілотному проекті взяли учать п’ять громад Західної України: Рава-Руська, Кисилин, Острожець, Прохід та Бахів. Мета проекту – вшанування пам’яті про єврейські громади, які колись проживали у цих місцевостях, але були винищені під час Голокосту. Надпис на меморіалі виглядає наступним чином:

"У 1941-1944 роках єврейське життя у Кисилині та навколишніх містечках і селах було знищене німецькими окупантами та підлеглими їм місцевими службами. На цьому місці було вбито щонайменше 500 євреїв. Нехай душі їхні будуть зав’язані у вузол вічного життя".

Кисилин став однією з п’яти західноукраїнських громад, що наразі долучилися до цієї програми. Зараз за меморіалом доглядають місцеві українські активісти та краєзнавці. А ініціювали встановлення меморіалу родичі убитих євреїв та Американський єврейський комітет. З українського боку співорганізаторами проекту стали  Український єврейський комітет та Український центр вивчення історії Голокосту. Проект був профінансований федеральним урядом Німеччини.

Як зазначила історикиня Оксана Сущук:

Ми бачили під час відкриття меморіалу активну участь громади, не тільки Кисилина, а приїхали із інших сіл, всі були. Це для них була величезна подія, вони були святково вбрані, вони привели своїх дітей, були старші люди. Тобто це була великого масштабу подія – відкриття меморіалів.

Мешканці Кисилина і навколишніх сіл, передусім завдяки зусиллям окремих активістів, як-от вчительки історії п. Наталії Дерефінки та учнів павловичівської загальноосвітньої середньої школи, починають долучатися до справи збереження пам’яті про жертв Голокосту на Волині.

Дорогою назад від меморіалу жертвам Голокосту розташований старий польський цвинтар. Там ще збереглися надгробки та видно могили. Проте  частина території обросла непрохідними хащами.

Нині польська громада намагається своїми силами періодично розчищати та облаштувати територію кладовища. Тут періодично відбуваються панахиди та приїжджають відвідувачі.

При в’їзді у село Кисилин, обабіч дороги, є ще один старий єврейський цвинтар. На момент нашого приходу там залишилася лише одна мацева у напіврозваленому та занедбаному стані. 

Таким чином, як на маленьке село із населенням трохи більше ніж 300 осіб тут достатньо пам’ятників та місць вшанування. Втім, виникає питання, наскільки ж це місцеве населення заангажоване у процеси збереження пам'яті?  Адже спорудження абсолютно усіх пам’ятників меморіалів було ініційоване ззовні. Цим займалися або комісії з області чи Києва, або родичі загиблих, які вже давно залишили село, або ж це були закордонні ініціативи.
За останні 25 років місцеве населення зробило важливі кроки у напрямку усвідомлення трагедії, що сталася з польською і єврейською громадами села під час Другої світової війни. Наступним кроком мало б стати прийняття співвідповідальності за цю трагедію, а також за спадщину винищених у ході війни національних груп та пам’ять про них і про катастрофу, що сталась 70 років тому. Події останніх років: ініціювання нових меморіалізаційних проектів і поява локальних активістів, які працюють зі спадщиною і пам’яттю про колишнє багатоетнічне минуле, вселяють обережний оптимізм з приводу того, що такий розвиток подій може стати перспективою вже найближчих років.