В інтерв'ю, яке було записано в Кисилині зі свідком подій Другої світової війни Галиною Ковтонюк, йшлося про вплив потрійної окупації на мешканців цього села. Американський історик Тімоті Снайдер вважає, що саме ця потрійна окупація визначальним чином вплинула на розвиток подій на Волині у період Другої світової війни.

Галина Ковтонюк про окупаційний період 1940-х років. В 1941 році, в часи німецької окупації, була створена допоміжна поліція з українських селян,а вже 19 серпня проведена перша каральна акція, під час якої було вбито 48 євреїв та двох українців-комуністів.  Цих людей розстріляли або члени зондеркоманди, або представники Служби безпеки. Одним з двох комуністів, про яких згадується вище, був батько Галини Ковтонюк, якій тоді було 13 років. Свідчення Галини Ковтонюк тільки підтверджують тезу Снайдера про вплив потрійної окупації на структуру населення волинських сіл та на долю її мешканців. Під час радянської окупації у селі були створені колгоспи, що і принесло її батьку як голові колгоспу новий соціальний статус. Натомість, за часів німецької окупації представники ворожого радянського режиму усувались.

Наступним пунктом в історії масового насильства у Кисилині стало вбивство близько 90 представників місцевого польського населення підрозділом УПА 11 липня 1943 року у римо-католицькому костелі відразу після недільної меси.

Історик Оксана Сущук, інтерв’ю з якою ми записали у Кисилині, вважає, що напад на польське населення був спонтанною, незапланованою подією. Втім, низка інших науковців стверджує, що різанина 11 липня 1943 року все ж була спланованою акцією, оскільки саме цього дня, а також наступного, відбувались подібні антипольські акції УПА по цілій Волині. Тому масове насильство в Кисилин і має розглядатись у ширшому контексті польсько-українських стосунків на Волині і Східній Галичині того часу. Твердження Оксани Сущук спираються на домінантний український національний наратив, який фокусується на українській національно-визвольній боротьбі і стражданнях українців, натомість маргіналізує чи взагалі заперечує злочини вчинені українцями проти представників інших національностей. Цей наратив має істотний вплив на колективну пам’ять мешканців сучасної Західної України. Водночас, відповідаючи на наші запитання, Оксана Сущук також наголосила, що збереження пам’яті і дискусія навіть про найскладніші сторінки минулого є обов’язком сучасних поколінь. Власне подібна публічна дискусія відбувається зараз з приводу оцінки українського-польського конфлікту 1943-1944 років і, зокрема, подій 11 липня 1943 року. Більшість польських істориків і польська громадська думка наполягають на кваліфікації цих подій як етнічних чисток і геноциду. Натомість українська громадська  думка залишається поділеною з приводу цього питання, а ті історики, які працюють в межах  національного наративу, заперечують інтерпретації польських колег і схильні трактувати польсько-український конфлікт 1943-1944 років як частину другої польсько-української війни, яка в українському випадку мала антиколоніальний характер.