Історії які ми почули у Мізочі - історії людей, які пережили зміни влади, кордонів, режимів. Пережили час перманентної війни та нестабільності з 1939 року до середини 1950-х років.  В Мізочі ми провели три інтерв’ю, які в різний спосіб репрезентували нам історію містечка, співжиття різних національностей і пам’ять про Голокост.

Напередодні Другої Світової війни, коли містечко перебувало у складі ІІ Речі Посполитої, тут по сусідству жили євреї, українці, поляки та чехи. Втім війна радикально змінила життя місцевого населення. Це тісно пов’язано з винищенням єврейського населення та примусовим переселенням поляків, які жили у Мізочі до німецької окупації. Спогади про ці часи досі впливають на мешканців Мізоча. Ще досі там живуть люди, що по-різному пам’ятають злочини нацистів і міжетнічних конфліктів,  що відбувалися у період Другої світової війни.

Німецька окупація і доля єврейського населення

Окупація Мізоча німецькими військами відбулася 27 червня 1941 року. Як зазначає історик Роман Михальчук, вже 29 червня розпочалися погроми, в результаті яких загинуло чимало євреїв. Докорінно змінилося життя міста після введення в дію положення про обов’язкову реєстрацію євреїв, що в подальшому призвело до ізоляції їх від неєврейського населення. 22 липня 1941 року був підписаний «Наказ районного коменданта народної міліції», що регламентував життя міста. Мешканцям дали 3 дні, щоб здати всі радіоприлади, велосипеди та друкарські машинки, і лише 24 години щоб здати зброю. Євреям було наказано носити розпізнавальні знаки. Була запроваджена комендантська година за порушення якої була найвища міра покарання – розстріл.

Євреї повинні були працювали на цукровому заводі та лісопильні. Восени 1941 року було створено гетто. Згідно з радянською історіографією в гетто проживало близько 4 тисяч євреїв з Мізоча та з навколишніх сіл. Територія гетто охоронялася та була огороджена колючим дротом під напругою. Опалення не було. Був спровокований штучний голод, бо не дозволялося ввозити продукти. Євреї були обмежені в правах, в умовах проживання, харчуванні.

У ніч з 13 на 14 жовтня 1942 року гетто в Мізочі було оточено поліцаями та німецькими жандармами. Євреям повідомили, що їх вивозять на роботи до Німеччини. Одночасно позаду цукрового заводу було викопано рів довжиною 50, шириною 7, глибиною 6 метрів. У дні розстрілів євреям було наказано зібратися на площі з цінними речами. Майже 1,5-тисячна колона була виведена з гетто у перший день розстрілів. Частина євреїв загинула ще по дорозі. Перед ровом конвоїри наказали роздягнутися, у результаті створилися три купи речей – одяг, взуття та коштовності. Саме так в інтервю розповідав очевидець подій, Василь Прищепа. Ця інформація підтверджується, зокрема, фотоархівом Густава Гілле.

В той самий час в гетто розгорілася пожежа. Як зазначає історик Роман Михальчук, гетто підпалили самі євреї, але є декілька версій чому саме. Одна з версій, що підпал був відволікаючим маневром юденрату під час повстання. За іншими даними, це був останній прояв спротиву євреїв перед смертю – зпалили своє майно, щоб воно вже нікому не дісталося. Дані про кількість загиблих євреїв коливаються від 1700 до майже 4 тисяч. Трагічні події 13-14 жовтня 1942 року поклали край багатовіковій історії єврейської громади Мізоча.

Етнічні чистки і доля польського населення

Напередодні Другої світової війни поляки становили другу за чисельністю, після євреїв, етнічну групу у Мізочі (близько 300 осіб). Як зазначають польські дослідники Ева і Владислав Сємашки радянська окупація 1939-1941 років не принесла істотних змін у становище польської громади. Ситуація почала змінюватись з початком німецької окупації влітку 1941 року. Перехід локальної адміністрації і поліції під контроль українців сприяв загостренню міжетнічних суперечок у Мізочі. Втім, справжня ескалація відбулась у 1943 з активізацією діяльності Української повстанської армії (УПА), що контролювалась Організацією українських націоналістів (ОУН-Б). У лютому-березні 1943 провід УПА на Волині розпочала так звану «антипольську акцію», тактичною метою якої було «очищення терену» від цивільної польської людності і, таким чином, позбавлення польської армії бази підтримки у майбутній війні за створення незалежної України.

Згідно з істориком Андрієм Усачем, у травні 1943 року відбуваються перші розправи українських націоналістів над окремими польськими мешканцями містечка та околиць. Втім, масштабна атака УПА на польську громаду Мізоча відбулась у ніч з 24 на 25 серпня (за іншою версією – 31 серпня на 1 вересня) 1943 року, внаслідок якої загинуло від 80 до 100 поляків. У наступні дні після цього нападу більшість інших поляків, побоюючись за власні життя, залишили містечко і виїхали спочатку до Здолбунова, а потім далі на захід. Таким чином,  у результаті етнічних чисток і еміграції до кінця війни польська громада Мізоча припинила своє існування.

Спадщина, пам’ять і меморіалізація

Навіть сьогодні цей травматичний досвід Другої світової війни, як і єврейська спадщина, усвідомлені лише частково і ми відчули під час наших польових досліджень у Мізочі. Одна з причин цього – відсутність єврейських мешканців у сучасному Мізочі, але все ж дуже важливо, що пам’ ять про них залишається живою. Деякі з пам’яток, що нагадують про єврейську присутність є дуже старими і погано збереженими. Зусилля локальних експертів та істориків спрямовані на протидію занепаду пам’яток, але також – занепаду знання. Один з них Роман Михальчук – науково досліджує історію мізоцьких євреїв і Голокост, а також пише публіцистичні нариси з історії міста для локальної преси. Його знання і контакти були надзвичайно важливими для нашого дослідження, оскільки він організував для нас екскурсію містом, показав локальні пам’ятки і допоміг із пошуком респондентів.