Пам’ять про події XX століття представлена не лише пам’ятниками, які знаходяться у Мізочі, вона також присутня як наратив в інтерв’ю та спогадах наших респондентів та респонденток. Досі серед старшого населення побутує страх сказати щось неправильне чи заборонене. Також можна бачити як пам’ять про події, які респонденти особисто не пережили, конструюється та міфологізується. Та попри все, ці інтерв’ю подають нам матеріал для аналізу різних форм колективної пам’яті та ширше культури пам’яті в сучасній Західній Україні.
Паньоха Неоніла Денисівна
Народилася в 1929 році. Жила в селі біля Мізоча, її матір – польку – було жорстоко вбито наймовірніше загоном УПА. Батько був українцем і дружив з однією єврейською сім’єю. Вона була одружена з українцем і мала з ним двох дітей. Була свідком мародерства єврейських домів і кладовища. Врятувала двох євреїв під час розстрілів. Вона працювала в радянській розвідці, оскільки прагнула помститися за смерть матері.
Основним тематичним фокусом розмови були злочини проти її сім’ї під час німецької окупації, а також співіснування різних етнічних груп у Мізочі до, під час та після війни.
Серед іншого, пані Неоніла розповіла про те, як вона стала свідком трагедії 14 жовтня 1942 року, коли євреїв колоною вивели з території гетто.
Поскребишева Віра Миколаївна
Народилася в 1932 році у Польщі. Жила в Мізочі. З 1950-го по 1960-й рік вона зі своїм чоловіком жила у Росії, а потім повернулась назад до Мізоча. У інтерв’ю жінка розповідала про стосунки між різними етнічними групами, котрі мирно жили до початку війни та німецької окупації.
Прищепа Василь Степанович
Народився в 1931 році у Мізочі, батько був головою сільської ради у 1939-1941 роках. Під час війни був заарештований німецькими окупантами, проте, уникнув смерті. Василь Прищепа був свідком масового вбивства мізоцьких євреїв і пізнішої розправи над тими, хто переховував єврейських дітей у 1943 році.
Під час свого інтерв’ю він здебільшого розповідав про скоєні злочини проти євреїв у Мізочі, але також про специфіку стосунків між українцями, євреями та представниками інших національностей.
Як Неоніла Поскребишева, Василь Прищепа тішився тим, що хтось зацікавився його особистим досвідом та спогадами. Відкриті питання дали йому можливість поділитись з нами власними думками та досвідом.
Більше інтерв'ю тут